Багато місць в Миколаївській області ще не досліджених. І вони або приховані від очей звичайного туриста, або не популярні через недостатньо розвинутої інфраструктури. Корабельна балка або як її просто називають «Корабелка», хоч і відноситься до Регіонального ландшафтного парку «Гранітно – степове Побужжя», але і до сьогоднішнього дня так і залишається в тіні своїх більш відомих сусідів Мигійських порогів і Трикратських каньйонів.
В ті часи, коли простори миколаївських степів займали українські козаки, а турки намагалися захопити південні території України була названа річка Кара – бельна, що з турецького означає «чорна ущелина». Таким ім’ям в наш час назвали і балку і притоки річки (Велика корабельна і Мала Корабельна).
За пару сотень років хто тільки не побував на цих землях! Місцевість багата на різного роду старовинні знахідки і має велику історичну цінність.
Різні дослідження показали, що перші поселення в «Корабелці» були вже в 6 тис. до н.е. По цій землі ходили скіфи, насолоджувався природою Геродот. А за часів козацтва тут розташовувалася Буго – Гардівська паланка, так звана область масового поселення козаків. Місцевість пережила всі тягарі гайдамацького руху.
Ці часи давно пройшли і Корабельна балка відпочиває від активного насиченого життя і залишається практично недоторканою до сьогоднішнього дня.
Напевно навряд чи водії, які проїжджають через Іванівський міст замислюються які місця знаходяться прямо під ними. Адже вид з мосту дійсно чудовий! Ти бачиш перед собою як тече і вирує могутня річка Південний Буг, розділяючи всю місцевість на 2 берега, і сушу, яка не хоче підлаштовуватися і прогинатися під наполегливу водну стихію, і тому далеко видно маленькі острівці землі. А зовсім поруч можна помітити цілий «півострів – материк», на якому виростають сотні, а може й тисячі дубів, який отримав назву Корабельний гай.
На одному з берегів балки велично і непорушно стоять гранітні скелі. І хоч вони і не такі високі як їх старший брат Актовський каньйон (висота Корабельних близько 50 м), але зате найзручніші для навчання скелелазів. На скелях можна прокласти близько 12 (а то і більше) різних варіацій дистанцій.
Спускаючись нижче за течією на одному з берегів нашому погляду відкривається дивовижна будівля. Це руїни старої водяного млина, архітектура, якої схожа на одну з стін римського Колізею. Названа на честь поміщика, який і задумав поставити її тут – млином Добровольського. Ще відносно недавно в ній знаходилася борошномельне обладнання та олійниця, але після 1938 року повноцінно вона не працює. За часів Другої Світової Війни у неї обвалилася стіна і дах. Зараз від млина залишилися одні руїни і будівля знаходиться в запустінні. Недалеко від руїн знаходиться джерело з дуже смачною природною питною водою.
Трохи нижче млина починається територія села Романова балка. Про походження назви – ходять легенди! тут розташовується Романо – Балковський каньйон. Високі кам’яні валуни дбайливо оберігають створену природою екосистему. Річка, що проривається через камені і валуни утворює водоспади, озера і затоки. За легендою у крутого схилу під назвою «Капля» знаходиться печера поряд з якою розташовано невелике озеро. Саме тут недовгий час жив козак Роман зі своєю любов’ю. На честь нього і було названо село Романова балка. Одного разу, під час перебування козака в армії до його дівчини дійшли чутки про те, що він загинув. Не в силах більше жити без свого судженого вона кинулася в озеро і втопилася. Роман, дізнавшись, що улюбленою більше немає на світі, сам кинувся до водойми. Кажуть, що і до цього дня люди чують, як стогнуть скелі.
Так і наповнені гори, каньйони, гаї, водоспади цих місць примарами. Зберігають вони пам’ять про минулі події і спокійно сплять сьогодні після всього того, що побачили, потихеньку відновлюючи все те, що вони втратили за ці роки. Нам лише залишається тихо і дбайливо, не втручаючись, з боку спостерігати за цим.
